НАРОДНИЙ МУЗЕЙ НАРОДНИХ РЕМЕСЕЛ ТА ПОБУТУ СЛОБОЖАНЩИНИ С. КОСІВЩИНА

Чим наші предки поле орали

 Як сказав один відвідувач: «До музею несуть те, що не можна продати, а викинути незручно!». На жаль, це так і є. А ще я спостерігав, як відвідувачі музею реагували на «брудні» і вичищені експонатами. Були випадки, коли це були дарувальники експонатів. Коли вони бачили вже вичищену річ, на обличчі з’являлася здивована посмішка – дарував шматок ржі, а тут блискучий відреставрований предмет і, на додачу, цікава розповідь про нього.

Добре, що є люди, які розуміють, що знайшли щось старовинне, яке ні викинути, ні здати в металобрухт не можна. Саме такий відвідувач привіз в дарунок музею важку ржаву залізяку. Але тільки ржею те, що її покривало, назвати не можна. Скоріше послід віків!!!

Майже 1000 років тому цей шмат ржавого заліза був лемешем дерев’яного плугу, яким наші предки орали землю.

Щоб відчистити подарунок використав електролізне корито. Та біда – і так не влазе, і сяк не влазе. Поки морочився, з’явилося бажання частину лайна залишити.

Очищав подарунок обережно і місяць пішов на те, щоб з-під ржавого бруду з’явилося залізо. Тепер можна покрити олією і вішати леміш на стіну в експозицію. Поряд з двома такими ж старовинними наральниками і мотикою.