НАРОДНИЙ МУЗЕЙ НАРОДНИХ РЕМЕСЕЛ ТА ПОБУТУ СЛОБОЖАНЩИНИ, СЕЛО КОСІВЩИНА

Багато людей вже й забули, що таке піч в хаті…

А вона і зігріє, вона і нагодує, вона створить затишок в найсуворішу зиму.

Але є одна умова – коли піч зроблена Майстром, який зробить хату живою.

Не всякий, хто ліпить печі, є Майстром. Не всяка піч, зліплена пічником, тішить господиню. І це залежить від того, як господарі повелися з Майстром.

«… Якщо господар не шанує Майстра, то може нова піч не дати жити в хаті. Бо зробить Майстер так, що піч буде курити або завивати. Щоб зробити перше - в димар підвішували пір’їну, щоб зробити друге - в димар вмазували порожню пляшку.  Набридливій господині, яка пристає з питанням – «А скільки ж нова піч простоїть за такі гроші?», відповідали з серцем і без жарту – «Стоятиме, доки й не завалиться!» Якщо господиня порожній стіл перекривала прискіпливими розмовами, то могла отримати «яєшеньку» - в тепле місце печі вмазували сире яйце. З часом яйце тухло і кожного разу, коли розпалювали піч, по хаті йшов неймовірний сморід. Якщо господаря задавила жаба і він порушив домовленість, заплативши менше ніж обіцяв, майстер, перед тим як хряснути дверима, промовляв – «Піч, за мною!» і вік печі був не довгий.

А щоб цього не було, не забудьте, домовляючись з Майстром про майбутню роботу, поставити могорич і сказати заклинання, піднявши першу чарку:

«Щоб я був задоволений вашою роботою, а ви моїми грошима!»

І коли Майстер зробить роботу і піде, отримавши платню, з вашої хати, то його добрий гумор і легка вдача разом із зробленим ним, залишаться в вашій хаті назавжди. На незабудь!

А як ви були нечемні з Майстром, тоді, доки зроблене ним буде в вашій хаті, все, що подумки він побажав вам, буде діяти!»

А коли ж про таємницю засувки?

Один кут в ній не відбився випадково! Він відпиляний спеціально пічником. Таку засувку ставили на «літній» димохід. Коли в печі розгориться, «літній» димохід закривали, щоб тепло йшло по всій печі. В цю мить дим могло поперти в хату, а та маленька шпаринка була додатковою тягою.

Використано уривок з книги Олександра Кисельова «Байки з музею».