НАРОДНИЙ МУЗЕЙ НАРОДНИХ РЕМЕСЕЛ ТА ПОБУТУ СЛОБОЖАНЩИНИ С. КОСІВЩИНА

ВУЛИК-КОЛОДА

 

Стоїть Покрова, в ній дірочка готова;

летить Свят-Дух – у дірочку шурх!

Українські загадки в записі П. Чубинського.

Коли наші переселенці прийшли в міжріччя Псла, Суми і Сумки, тут вже збирали по лісам мед і віск бортники. Спершу вони драли мед у диких бджіл, а потім з дупла робили «вулика», а бджіл записували в свійські і тепер колишнє дупло називалось «борть». Потім бортники почали розвішувати на деревах штучні дупла – невеличкі видовбані зсередини колоди «дуплянки». У них були постійні конкуренти – люди і ведмеді, які робили рейдерські захвати  дуплянок з медом, не переймаючись стоїть на борті знак господаря чи ні. І бортники на свої обійстя перетягли колоди-дуплянки, подалі від ведмедів і лихих людей. Місце, де стояли колоди, огородили і назвали пасікою, а тих хто «пасе» і доглядає бджіл – пасічниками.

Стояли на пасіках колоди, доки в 1814 році відставний поручик Петро Прокопович не придумав рамочного вулика для власної пасіки. І поступово колоди відійшли в минуле і їх можна побачити тільки в музеях та й то не в усіх.

З Верхосулки я привіз до музею залишок такої колоди. Рідко хто вгадає що це вулик. Називають частіше жлуктом, а бо по казковому - ступою Баби Яги.

Вулик і бджола – така відповідь на стару загадку.

Уривок з книги Олександра Кисельова «Байки з музею».

А коли закінчиться карантин, запрошуємо всіх бажаючих до музею, послухати оповідки про експонати і ще про різне

                                                                                                                                                         Олександр Кисельов