Народний музей народних ремесел та побуту Слобожанщини с. Косівщина

 

КОЛУПАТИ ПІЧ

 

Ця картина Миколи Пимоненка «Свати» (1878) багатьом відома. За столом під іконами двоє сватів ведуть перемовини з господинею. І якщо сват розхвалює жениха, а мати розвісила вуха, то другий сват (підбріхувач) мовчить і співчутливо дивиться на дівчину – мабуть щось знає.

А чи згодна дівчина йти заміж?

Відвернулася від столу, слухає одним вухом і колупає піч. Нащо?

«Піч вимагала від господині постійної уваги. Заходили в хату і відразу дивилися на піч – чи охайна? У етнографічній збірці Павла Чубинського про піч є така загадка: - «ти поялозь мене, я покрашаю!»

До вогню ставилися шанобливо, з повагою як до свого родича. Бо наші предки були онуки Дажбога – небесного вогню. І ми мали зв'язок з своїми предками через домашній вогонь. Ми дивилися на вогонь в печі з цього світу, а крізь вогонь на нас, як з прадавньої печери, дивилися наші предки з потойбіччя. Шанування печі дорівнювалося шануванню своїх предків. Неохайна піч відразу впадала сватам в очі і брати з такої родини продовжувачку роду відпадало бажання. Головне завдання жінки – продовжити рід, але не свій, а свого чоловіка.

І ось свати вже в хаті, а дівчина колупає піч. Нащо?                                                                 

- Через сором’язливість.

- Дурня! 

Яких дівчат сватали? Які мають бажання стати заміжніми. А як дізнатися про їх бажання? Дуже просто. На Великдень (справжній, не християнський) дівчата, що мають бажання, виходили співати веснянки. Для цього вибиралося якесь підвищене місце і дівчата-незайманки співали, звертаючись до юного Ярила, пісні, якими пробуджували в ньому жагу кохання. Примічайте, пробуджують Ярила юні дівчата. І назвати їх сором’язливими не повертається язик. Яка ж сором’язливість, як усе село бачить, хто пішов співати веснянки, кому вже пора заміж, в чиїх тілах запалав шал кохання.

Так нащо ж дівчина колупає піч?

Згадайте безсмертну «Кайдашеву сім’ю». Перший ранок Мотрі після весілля в чужій хаті. Згадали? Як ні і ніколи не читали, прочитайте, ця повість того варта.

Як потрібна була Мотрі в той ранок, як і в усі подальші, підтримка близьких. Ось для цього, даючи згоду сватам, колупала дівчина піч. Щоб попросити у свого роду захисту на майбутнє подружнє життя в чужому домі, серед чужих ще їй представників живих і померлих. Щоб взяти з собою частину печі, «печину» для захисту. Щоб виколупана дірка нагадувала роду про неї.

Ось про цю «печину» згадуємо ми, коли стиха промовляємо, зустрівши небажану і неприємну нам людину:

- «Сіль тобі та печина, та болячка між очима!»»

                                Використано уривок з книги Олександра Кисельова «Байки з музею».