ОСОБЛИВОСТІ НАДАННЯ ДОДАТКОВОЇ ВІДПУСТКИ ЗА РОБОТУ ІЗ ШКІДЛИВИМИ УМОВАМИ ПРАЦІ

Статтею 76 Кодексу законів про працю України гарантовано надання щорічної додаткової відпустки працівникам за роботу із шкідливими і важкими умовами праці.

Тривалість та умови надання щорічних додаткових відпусток, зокрема додаткової відпустки за шкідливі умови праці, визначено Законом України «Про відпустки».

Професії та посади, працюючи за якими можна отримати таку відпустку, визначені Списком виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 року № 1290 (далі — Список № 1290).

Особливості надання щорічної додаткової відпустки за шкідливі та важкі умови праці визначені Порядком застосування Списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників в яких дає право на щорічну додаткову відпустку, затвердженому наказом Мінпраці України від 30.01.1998 року № 16 (далі — Порядок № 16).

Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України «Про відпустки», конкретну тривалість додаткової відпустки визначають у колективному чи трудовому договорі залежно від фактичної зайнятості працівника в шкідливих та важких умовах.

Відповідно до пунктів 9–10 Порядку № 16 додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці надається пропорційно фактично відпрацьованому часу. У розрахунок часу, що дає право працівнику на додаткову відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах із шкідливими і важкими умовами праці не менше половини тривалості робочого дня, установленого для працівників цих виробництв, цехів, професій і посад.

Враховуючи наведене вище, періоди, коли працівник перебував на лікарняному виключають зі стажу для визначення тривалості додаткової відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці.